Біографії Характеристики Аналіз

Книга пам'яті та слави – кіровоградська наступальна операція. Ілля мощанський - звільнення правобережної України Хід бойових дій

Нова книга від автора бестселерів «Штрафбати та загороджені Червоної Армії» та «Бронетанкові війська Червоної Армії». ПЕРШЕ дослідження історії створення та бойового застосування радянських танкових армій у ході Великої Вітчизняної.

Вони пройшли довгий і важкий шлях від перших невдач і поразок 1942 до тріумфу 1945-го. Вони відзначилися у всіх великих битвах другої половини війни – на Курській дузі та у битві за Дніпро, у Білоруській, Яссо-Кишинівській, Висло-Одерській, Берлінській та інших стратегічних наступальних операціях. Маючи нищівну потужність і феноменальну рухливість, гвардійські танкові армії стали елітою РСЧА і головною ударною силою «бліцкригів по-російськи», які зламали хребет перед непереможним Вермахтом.

Кіровоградська наступальна операція

На початок січня 1944 р. до складу 2-го Українського фронту входили 52-а, 4-а гвардійська, 53-а, 5-а гвардійська, 7-а гвардійська, 57-а, 37-а (14 січня 1944 р.). передано до складу 3-го Українського фронту), 5-ї гвардійської танкової, 5-ї повітряної армії. Фронт налічував 500 тис. осіб, близько 500 танків та САУ, близько 7 тис. гармат та мінометів, понад 500 літаків. 8-а армія групи армій «Південь», що протистояла йому, мала понад 420 тис. осіб, 520 танків і штурмових гармат, понад 5 тис. гармат і мінометів, близько 500 літаків. Противник мав рівну кількість літаків, незначну перевагу в танках та САУ, але поступався військам фронту в 1,2 рази за особовим складом та в 1,4 рази – по гарматах.

29 грудня 1943 р. Ставка ВГК направила командувачу 2-го Українського фронту директиву № 30272, в якій говорилося:

«У зв'язку з успішним настанням військ 1-го Українського фронту Ставка Верховного Головнокомандування, на зміну директиви № 30262 від 9.12.1943 р., наказує:

1. 2-му Українському фронту, міцно утримуючи займаний рубіж на своєму лівому крилі, не пізніше 5 січня 1944 р. відновити наступ, завдаючи головного удару на Кіровоград силами не менше чотирьох армій, з яких одна танкова.

2. Найближче завдання – розбити кіровоградське угруповання противника та зайняти Кіровоград, охоплюючи його з півночі та півдня. Надалі опанувати район Ново-Українка, Помічна і наступати на Первомайськ з метою виходу на р. Південний Буг, де й закріпитись.

3. Одночасно завдати допоміжного удару силами двох армій у загальному напрямку Шпола, ст. Христинівка» .

Ця директива лягла основою планування Кіровоградської наступальної операції. Її задум полягав у тому, щоб силами 53-ї, 5-ї гвардійської армій, 5-го гвардійського та 7-го механізованих корпусів обійти Кіровоград з північного заходу, а 5-ї гвардійської танкової та 7-ї гвардійської армій – з південного -заходу, оточити та знищити кіровоградське угруповання противника Допоміжний удар на правому крилі завдавали 52-а та 4-та гвардійська армії.

Введення рухомої групи фронту (5-ї гвардійської танкової армії) намічалося в смузі 7-ї гвардійської армії. Вона не мала танків НВП, а щільність артилерії не перевищувала 120 гармат та мінометів на 1 км ділянки прориву. Тому командувач фронтом генерал армії І.С. Конєв наказав для безпосередньої підтримки піхоти виділити зі складу 5-ї гвардійської танкової армії 32-ю та 181-ю танкові бригади.

Командувач фронтом вирішив ввести у бій 5-ту гвардійську танкову армію відразу після прориву загальновійськовими з'єднаннями першої позиції оборони противника, потім їм відводилося дві години, і разом із піхотою завершити прорив тактичної зони оборони. Вона мала у взаємодії з 7-ю гвардійською армією наступати у напрямі на Покровське, форсувати нар. Інгул у районі Клинці, охопленням Кіровограда з півдня та південного заходу у взаємодії з рухомою групою 5-ї гвардійської армії (7-й механізований корпус) оточило противника у місті та розгромило відповідні ворожі резерви.

За рішенням генерала Ротмістрова, затвердженого командувачем фронту, головні сили 5-ї гвардійської танкової армії зосереджувалися на лівому фланзі. У першому ешелоні мали наступати 18-й і 29-й танкові корпуси, по них, становлячи другий ешелон, – передано армії 8-й механізований корпус під командуванням генерала А.М. Хасіна.

Противник, надаючи великого значення утриманню Кіровограда, зосередив тут великі сили: три піхотні, одну моторизовану, авіапольову та три танкові дивізії. Крім того, в резерві він мав дві дивізії: танкову та піхотну. Схід Кіровограда була заздалегідь створена сильно укріплена оборона.

Наступ військ 2-го Українського фронту розпочався вранці 5 січня 1944 р. в умовах густого туману, який не дозволяв застосувати авіацію. Противник чинив запеклий опір, внаслідок чого стрілецькі з'єднання 7-ї гвардійської армії зуміли за дві години бою просунутися лише близько двох кілометрів. Тому з дозволу генерала армії Конєва командувач 5-ї гвардійської танкової армії опівдні ввів у бій 18-й та 29-й танкові корпуси. У цей час з'єднання 5-ї гвардійської армії швидко зламали ворожу оборону. Для нарощування зусиль у бій за рішенням командарма генерала А.С. Жадова було запроваджено 7-й механізований корпус генерала Ф.Г. Каткова, який стрімко вийшов до нар. Інгул створив загрозу обходу Кіровограда з північного заходу. Однак надалі темп наступу почав падати. Генерал армії Конєв, прагнучи розвинути успіх 5-ї гвардійської армії, наказав передати у підпорядкування генерала Жадова 8-й механізований корпус. Командувачу 5-ї гвардійської армії було поставлено завдання з ранку 6 січня «розвинути енергійний наступ 7-м та 8-м механізованими корпусами в обхід Кіровограда з північного заходу в загальному напрямку на Грузькое, роз'їзд Лелеківка з метою перерізати шляхи, що ведуть з Кіровограда на захід і північний захід, і у взаємодії з військами 5-ї гвардійської танкової армії опанувати Кіровоград».

Об одинадцятій годині вечора 5 січня частини 18-го та 29-го танкових корпусів відновили наступ. Розгромивши залишки протитанкового вузла супротивника в Плавнях, вони просунулися на 10 км і до ранку 6 січня вийшли на кордон Покровське, Рибчине. Розвиваючи наступ, 31 танкова бригада полковника А.М. Попова опівдні почала бій на східній околиці Клінцов. Незабаром сюди підійшли й інші з'єднання 29-го танкового корпусу. На південь наступав 18-й танковий корпус, який до години дня, переправившись через р. Інгул почав стрімко просуватися на північний захід. З ходу подолавши другий оборонний рубіж ворога, створений по нар. Аджамка, частини 29-го танкового корпусу в ніч проти 7 січня прорвалися до південно-східної околиці Кіровограда. 18-й танковий корпус опанував Федорівка і, прикривши свій південний фланг, головними силами до ранку вийшов до Ново-Павлівки, перерізавши шосейну дорогу Кіровоград – Рівне. У цей час передові частини 7-го та 8-го механізованих корпусів, розвиваючи наступ на Грузке, перехопили залізницю та шосейну дороги Кіровоград – Ново-Українка у районі роз'їзду Лелеківка, завершивши оперативне оточення супротивника у Кіровограді. 8 січня місто було звільнено. Успіх, досягнутий військами 5-ї гвардійської танкової армії, обійшовся у 139 втрачених танків та САУ, або близько 60 % бойового складу

Сторони Командувачі Сили сторін Втрати

Кіровоградська наступальна операція- Наступальна операція Червоної Армії проти німецьких військ під час Великої Вітчизняної війни. Проводилася з 5 по 16 січня 1944 року військами 2-го Українського фронту з метою розгрому кіровоградського угруповання супротивника та виходу на нар. Південний Буг . Частина Дніпровсько-Карпатської стратегічної наступальної операції.

Обстановка

Восени 1943 року 2-й Український фронт у ході Битви за Дніпро розширив плацдарм, захоплений правому березі Дніпра на ділянці від Кременчука до Дніпропетровська. Відкинувши противника на 30-100 км від річки та звільнивши Черкаси, Знам'янку та Олександрію війська під командуванням І. С. Конєва до 20 грудня вийшли на підступи до Кіровограда та Кривого Рогу.

1. 2 Українському фронту, міцно утримуючи займаний рубіж на своєму лівому фланзі, не пізніше 5 січня 1944 р. відновити наступ, завдаючи головного удару на Кіровоград силами не менше чотирьох армій, з яких одна танкова армія. Найближче завдання – розбити кіровоградське угруповання противника та зайняти Кіровоград, охоплюючи його з півночі та півдня. Надалі опанувати район Ново-Українка, Помічна і наступати на Первомайськ з метою виходу на р. Південний Буг, де й закріпитись.

2. Одночасно завдати допоміжного удару силами двох армій у напрямку Шпола, з м. Христинівка. …

План операції

На виконання директиви Ставки командувач фронтом вирішив включити в ударне угруповання 53-е, 5-е і 7-е гвардійське, 5-е гвардійське танкове військо, а також 5-й гвардійський і 7-й механізовані корпуси і поставив перед ними наступні завдання:

  • 53-ї армії з 5-м гвардійським механізованим корпусом прорвати оборону противника на ділянці Кучерівка – Коханіївка та наступати у західному напрямку на Володимирівку; після виходу до району Володимирівки, перерізати шляхи відходу противника на захід.
  • 5-ї гвардійської армії з 7-м механізованим корпусом прорвати ворожу оборону на ділянці Коханіївка-Суботиці та розвивати наступ у загальному напрямку на Грузьке, обходячи Кіровоград із північного заходу.
  • 7-й гвардійській армії у взаємодії з 5-ю гвардійською танковою армією завдати удару у загальному напрямку на Плавні, Покровське, обходячи Кіровоград з південного заходу.

Загальний задум операції полягав у охопленні з півночі та півдня всього кіровоградського угруповання німецьких військ з метою її оточення. Наприкінці другого дня операції війська ударного угруповання фронту мали оволодіти Кіровоградом.

На допоміжному напрямку 4-ї гвардійської армії слід було наступати на Івангород, Златополь, а 52-й армії - завдати удару у напрямку Балаклія, Шпола і далі на Христинівку.

Німеччина

  • 8-ма польова армія (генерал піхоти О. Велёр) у складі:
    • 47-й армійський корпус
  • Частина сил 4-го повітряного флоту (генерал-полковник Отто Десслох)

Всього: понад 420 000 осіб, 520 танків та штурмових гармат, 5100 гармат та мінометів, близько 500 бойових літаків.

Хід бойових дій

Зовнішні зображення
Карта Кіровоградської операції

Вранці 5 січня війська ударного угруповання фронту перейшли у наступ. Діям піхоти передувала 50-хвилинна артилерійська підготовка, внаслідок якої було придушено вогневі точки противника на передньому краї оборони та зруйновано його опорні пункти, розташовані в найближчій глибині. Одночасно з нанесенням артилерійського удару та під його прикриттям, саперами були зроблені проходи в мінних полях та дротяних загородженнях противника. Незабаром після початку операції війська 5-ї гвардійської та 53-ї армій прорвали оборону супротивника та зав'язали бої з відображення німецьких контратак. Для розвитку наступу на ділянках прориву було введено в бій 7-й та 5-й гвардійський механізовані корпуси. На кінець першого дня операції на правому фланзі ударного угруповання фронту намітився успіх. Тактична зона німецької оборони була подолана окремих напрямах і війська просунулися на глибину від 4 до 24 км.

Інакше розвивався наступ у смузі 7-ї гвардійської армії, що діяла на лівому фланзі ударного угруповання фронту. Тут просування радянських військ було сильно сповільнене потужними танковими контратаками супротивника з районів Аджамки та Нової Андріївки. Проте під кінець дня дивізії 7-ї гвардійської армії вийшли на рубіж Червоного Яру, Плавні, північна околиця Нової Андріївки.

Проаналізувавши обстановку, що склалася до кінця першого дня операції, командувач фронтом І. С. Конєв прийняв рішення використати для розвитку настання успіх, досягнутий військами 5-ї гвардійської армії. Для цього армія була посилена 8-м механізованим корпусом під командуванням генерал-майора танкових військ А. М. Хасіна.

Командувачу 5-ї гвардійської танкової армії до 8 години ранку 6 січня 1944 р. 8-й механізований корпус зосередити в районі Казарна і передати в підпорядкування командувача 5-ї гвардійської армії, а командувача 5-ї гвардійської армії розвинути енергійно. 8-м механізованими корпусами в обхід Кіровограда з північного заходу в загальному напрямку на Грузне, роз'їзд Лелеківка з метою перерізати шляхи, що ведуть з Кіровограда на захід та північний захід, та у взаємодії з військами 5-ї гвардійської танкової армії опанувати Кіровоград.

6 січня війська 2-го Українського фронту продовжили наступ. Намагаючись їх зупинити, німецьке командування почало проводити сильні контратаки у смузі 5-ї гвардійської та 53-ї армій. Особливо сильним ударам зазнавав лівий фланг 5-ї гвардійської армії, де у танкових атаках вермахту брали участь до 120 танків. Тим не менш, наприкінці другого дня операції війська 5-ї та 7-ї гвардійських армій, долаючи завзятий опір німецьких дивізій, з'єдналися своїми флангами, розширивши прорив до 70 км по фронту і до 30 км у глибину. 53-а армія, що діє спільно з 5-м гвардійським механізованим корпусом, відбиваючи контратаки ворога, просувалася вперед і надійно захищала правий фланг ударного угруповання фронту.

З'єднання 5-ї гвардійської танкової армії, яким одразу вдалося подолати другий оборонний рубіж противника річкою Аджамка, вийшли в район Кіровограда. У ніч проти 7 січня 29-й танковий корпус під командуванням генерал-майора І. Ф. Кириченко досяг південно-східної частини міста, 18-й танковий корпус опанував Федорівку і рушив на Ново-Павлівку. Слідом за танкістами до Кіровограда вийшли 50-а та 297-а стрілецькі дивізії 7-ї гвардійської армії, а також 9-та гвардійська повітряно-десантна дивізія 5-ї гвардійської армії. Почалися бої за місто.

До ранку 7 січня танкові та механізовані частини фронту досягли роз'їзду Лелеківка, перерізавши тим самим шосейну та залізницю Кіровоград - Ново-Українка. Водночас частини 18-го танкового корпусу перекрили дорогу Кіровоград – Рівне у районі Ново-Павлівки. Таким чином, були закриті всі шляхи відходу гітлерівських військ, що діяли в районі Кіровограда і на схід від нього.

Весь день 7 січня війська фронту відбивали безперервні контратаки піхоти та танків супротивника, який намагався зупинити радянський наступ.

На ранок 8 січня Кіровоград був очищений від ворожих військ. На честь цієї події в Москві було дано салют із 224 гармат.

Після звільнення Кіровограда 2-й Український фронт, долаючи зростаючий опір противника, якийсь час ще продовжував наступ. При цьому війська головного угруповання фронту просунулися на захід та південний захід ще на 15-20 км. На допоміжному напрямку, 4-а гвардійська та 52-а армії, що подолали до 10 січня до 40 км, були зупинені сильними контратаками супротивника, який перекинув проти них додаткові сили (до трьох танкових дивізій).

До середини січня радянські війська, безперервно наступали вже протягом двох з половиною місяців, були сильно виснажені в боях і потребували відпочинку. Враховуючи цю обставину, 16 січня командувач фронту наказав про перехід до оборони. Таким чином, кіровоградську операцію було завершено. Війська фронту подолали 40-50 км і закріпилися на рубежі на схід від Сміла - на захід від Кіровограда - на північ від Новгородка.

Втрати

Німеччина

П'ять німецьких дивізій втратили від 50 до 75% особового складу та велику кількість озброєння

Опис

На в'їзді до Кіровограда з боку Знам'янки стоїть пам'ятник - гвардійський міномет "Катюша". Про самий гвардійський міномет можна прочитати. Пам'ятник встановлено на вшанування 30-річчя визволення Кіровограда, тобто. 1974 року. А місто було звільнено під час Кіровоградської операції у січні 1944 року.

Кіровоградська наступальна операція - наступальна операціяЧервона Армія проти німецьких військ під час Великої Вітчизняної війни. Проводилася з 5 по 16 січня 1944 року військами 2-го Українського фронту з метою розгрому кіровоградського угруповання супротивника та виходу на нар. Південний Буг. Частина Дніпровсько-Карпатської стратегічної наступальної операції.

Другий Український фронт отримав такий наказ:

2 Українському фронту, міцно утримуючи займаний рубіж на своєму лівому фланзі, не пізніше 5 січня 1944 р. відновити наступ, завдаючи головного удару на Кіровоград силами не менш як чотирьох армій, з яких одна танкова армія. Найближче завдання – розбити кіровоградське угруповання противника та зайняти Кіровоград, охоплюючи його з півночі та півдня. Надалі опанувати район Ново-Українка, Помічна і наступати на Первомайськ з метою виходу на р. Південний Буг, де й закріпитись.

Вранці 5 січня війська ударного угруповання фронту перейшли у наступ. Діям піхоти передувала 50-хвилинна артилерійська підготовка, внаслідок якої були пригнічені вогневі точки противника на передньому краї оборони та зруйновані його опорні пункти, розташовані у найближчій глибині. Одночасно з нанесенням артилерійського удару та під його прикриттям, саперами були зроблені проходи в мінних полях та дротяних загородженнях противника. Незабаром після початку операції війська 5-ї гвардійської та 53-ї армій прорвали оборону супротивника та зав'язали бої з відображення німецьких контратак. Для розвитку наступу на ділянках прориву було введено в бій 7-й та 5-й гвардійський механізовані корпуси. На кінець першого дня операції на правому фланзі ударного угруповання фронту намітився успіх. Тактична зона німецької оборони була подолана окремих напрямах і війська просунулися на глибину від 4 до 24 км.

Інакше розвивався наступ у смузі 7-ї гвардійської армії, що діяла на лівому фланзі ударного угруповання фронту. Тут просування радянських військ було сильно сповільнене потужними танковими контратаками супротивника з районів Аджамки та Нової Андріївки. Проте під кінець дня дивізії 7-ї гвардійської армії вийшли на рубіж Червоного Яру, Плавні, північна околиця Нової Андріївки.

Проаналізувавши обстановку, що склалася до кінця першого дня операції, командувач фронтом І. С. Конєв прийняв рішення використати для розвитку настання успіх, досягнутий військами 5-ї гвардійської армії. Для цього армія була посилена 8-м механізованим корпусом під командуванням генерал-майора танкових військ А. М. Хасіна.

6 січня війська 2-го Українського фронту продовжили наступ. Намагаючись їх зупинити, німецьке командування почало проводити сильні контратаки у смузі 5-ї гвардійської та 53-ї армій. Особливо сильним ударам зазнавав лівий фланг 5-ї гвардійської армії, де у танкових атаках вермахту брали участь до 120 танків. Тим не менш, наприкінці другого дня операції війська 5-ї та 7-ї гвардійських армій, долаючи завзятий опір німецьких дивізій, з'єдналися своїми флангами, розширивши прорив до 70 км по фронту і до 30 км у глибину. 53-а армія, що діє спільно з 5-м гвардійським механізованим корпусом, відбиваючи контратаки ворога, просувалася вперед і надійно захищала правий фланг ударного угруповання фронту.

З'єднання 5-ї гвардійської танкової армії, яким одразу вдалося подолати другий оборонний рубіж противника річкою Аджамка, вийшли в район Кіровограда. У ніч проти 7 січня 29-й танковий корпус під командуванням генерал-майора І. Ф. Кириченко досяг південно-східної частини міста, 18-й танковий корпус опанував Федорівку і рушив на Ново-Павлівку. Слідом за танкістами до Кіровограда вийшли 50-та та 297-а стрілецькі дивізії 7-ї гвардійської армії, а також 9-а гвардійська повітряно-десантна дивізія 5-ї гвардійської армії. Почалися бої за місто.

До ранку 7 січня танкові та механізовані частини фронту досягли роз'їзду Лелеківка, перерізавши тим самим шосейну та залізницю Кіровоград - Ново-Українка. Водночас частини 18-го танкового корпусу перекрили дорогу Кіровоград – Рівне у районі Ново-Павлівки. Таким чином, були закриті всі шляхи відходу гітлерівських військ, що діяли в районі Кіровограда і на схід від нього.

Весь день 7 січня війська фронту відбивали безперервні контратаки піхоти та танків супротивника, який намагався зупинити радянський наступ.

На ранок 8 січня Кіровоград був очищений від ворожих військ. На честь цієї події в Москві було дано салют із 224 гармат.

Після звільнення Кіровограда 2-й Український фронт, долаючи зростаючий опір противника, якийсь час ще продовжував наступ. При цьому війська головного угруповання фронту просунулися на захід та південний захід ще на 15-20 км. На допоміжному напрямку, 4-а гвардійська та 52-а армії, що подолали до 10 січня до 40 км, були зупинені сильними контратаками супротивника, який перекинув проти них додаткові сили (до трьох танкових дивізій).

До середини січня радянські війська, безперервно наступали вже протягом двох з половиною місяців, були сильно виснажені в боях і потребували відпочинку. Враховуючи цю обставину, 16 січня командувач фронту наказав про перехід до оборони. Таким чином, кіровоградську операцію було завершено. Війська фронту подолали 40-50 км і закріпилися на рубежі на схід від Сміла - на захід від Кіровограда - на північ від Новгородка.

У вересні 1943 року війська 2-го Українського фронту – командувач генерал армії І. С. Конєв, член Військової ради генерал-лейтенант танкових військ І. З. Сусайков, начальник штабу генерал-полковник М. В. Захаров – форсували Дніпро і до середини грудня 1943 р. внаслідок запеклих боїв відкинули супротивника на 30–100 км від річки, опанувавши Черкаси, Знам'янку, Олександрію.

20 грудня командувач 2-м Українським фронтом, інформуючи про ситуацію, доносив до Ставки Верховного Головнокомандування наступне:

«Війська фронту із серпня 1943 р. ведуть безперервні бої. За останній місяць у важких бездорожніх умовах завершено операцію із заняття залізничного вузла Знам'янка та Черкаси.

В результаті останньої операції повністю володіємо правим берегом р. Дніпро протягом усього фронту.

В даний час вкрай потрібно впорядкувати війська: доукомплектувати особовим складом, поповнити озброєнням, накопичити і підвезти боєприпаси. Танкові з'єднання укомплектувати танками і самохідною артилерією, що підходять з центру.

Через ці умови я вирішив: тимчасово перейти в центрі та лівому фланзі до жорсткої оборони з метою виграти час, доукомплектувати війська та підготувати операції до 5–10 січня 1944 року щодо виконання Вашої директиви для наступу на криворізькому напрямку. 52-а армія продовжуватиме приватну операцію з оволодіння Сміли.

На це Ставка відповіла: Ваші міркування тов. Івановим затверджено, за винятком терміну, визначеного 5–7 січня 1944 р.» .

У розпорядження фронту Ставка виділила необхідні сили та матеріальні засоби. Так, наприкінці грудня до складу фронту надійшов 5-й гвардійський кавалерійський корпус. Для поповнення танкових військ фронт у цей час отримав 300 танків і 100 самохідних установок.

До початку січня 1944 року до складу 2-го Українського фронту входили 4, 5-а та 7-а гвардійські, 37, 52, 53-а та 57-а армії, 5-а гвардійська танкова, 5-а повітряна армії, 5 -й гвардійський кавалерійський, 20-й танковий, 1, 7-й та 8-й механізовані корпуси. Загалом фронт мав 59 стрілецьких, 3 кавалерійські дивізії, 3 танкові та 4 механізовані корпуси. Перед операцією 7-й механізований корпус був переданий у підпорядкування командувача 5-ї гвардійської армії, а 8-й механізований корпус включений до складу 5-ї гвардійської танкової армії. До 1 січня фронт налічував 550 тис. осіб, 265 танків, 127 самохідно-артилерійських установок, 7136 гармат та мінометів, 777 зенітних гармат, 500 бойових літаків.

Відповідно до вказівок Ставки Верховного Головнокомандування Військова рада фронту розробила план наступальної операції. Задум її полягав у тому, щоб ударом у напрямку Казанка, Березнегувате вийти в тил Нікопольському угрупованню супротивника та у взаємодії з 3-м та 4-м Українськими фронтами розгромити її. Однак, враховуючи обстановку, що склалася до початку січня, і успішний наступ 1-го Українського фронту, Радянське Верховне Головнокомандування вирішило змінити план подальших дій 2-го Українського фронту. 29 грудня Ставка віддала нову директиву, в якій вказувала:

«У зв'язку з успішним настанням військ 1 Українського фронту Ставка Верховного Головнокомандування, зміна директиви… від 9.12.43 р. наказує:

1. 2-му Українському фронту, міцно утримуючи займаний рубіж на своєму лівому фланзі, не пізніше 5 січня 1944 р. відновити наступ, завдаючи головного удару на Кіровоград силами не менше чотирьох армій, з яких одна танкова армія.

Найближче завдання – розбити кіровоградське угруповання противника та зайняти Кіровоград, охоплюючи його з півночі та півдня. Надалі опанувати район Ново-Українка, Помічна і наступати на Первомайськ з метою виходу на р. Південний Буг, де й закріпитись.

2. Одночасно завдати допоміжного удару силами двох армій у напрямку Шпола, ст. Христинівка.

3. Про віддані розпорядження донести» .

Ударом на Кіровоград Первомайськ розсікався фронт противника на Правобережній Україні, що сприяло як 1-му, так і 3-му Українському фронту. Удар на Шполу, Христинівку передбачав оточення та розгром ворожих військ у районі Канева, Звенигородки у взаємодії з 1-м Українським фронтом.

Відповідно до цієї директиви Ставки командувач 2-го Українського фронту прийняв нове рішення і поставив військам нові завдання.

52-а армія під командуванням генерал-лейтенанта К. А. Коротєєва завдавала удару у напрямку Балаклія, Шпола і далі на Христинівку з розворотом частини сил на Корсунь-Шевченківський.

53-а армія під командуванням генерал-лейтенанта І. В. Галаніна з 5-м гвардійським механізованим корпусом генерал-майора танкових військ Б. М. Скворцова отримала завдання завдати удару на Мал. Скроні.

Головного удару фронт завдавав на кіровоградському напрямку силами двох ударних угруповань. Одна з них (5-та гвардійська армія під командуванням генерал-лейтенанта А. С. Жадова та 7-й механізований корпус генерал-майора танкових військ Ф. Г. Каткова) мала завдати удару в обхід Кіровограда з північного заходу, а інша (7-а гвардійська армія під командуванням генерал-полковника М. С. Шумилова та 5-а гвардійська танкова армія під командуванням генерал-полковника танкових військ П. А. Ротмістрова) - з південного заходу із завданням оточити та знищити противника в районі Кіровограда , а потім розвинути наступ у загальному напрямку на Ново-Українку, Помісну.

Дії військ фронту підтримувала авіація 5-ї повітряної армії генерал-лейтенанта авіації С. К. Горюнова.

Зосередження та перегрупування військ проводилися в найсуворішій таємниці. Необхідні розпорядження військам віддавалися усно чи через офіцерів зв'язку. Будь-які переговори по телефону, пов'язані з наступом, категорично заборонялися. Радіозасоби працювали лише на прийом. Усе це забезпечило скритність зосередження військ у напрямі головного удару, у результаті досягнуто раптовість наступу.

Перед 2-м Українським фронтом, на 260-кілометровій ділянці від Канева до Баштини, оборонялася 8-а німецька армія генерала піхоти О. Велера, яка мала до 5 січня 22 дивізії (з них 5 танкових та 2 моторизовані), мотобригаду, окремий танковий батальйон , 4 дивізіони штурмових гармат, дивізіон важких самохідних гармат - понад 420 тис. чоловік, 520 танків та САУ, 5100 гармат та мінометів, близько 500 бойових літаків.

Основна частина сил противника діяла у першому ешелоні. У резерві знаходилися: частина сил танкової дивізії СС «Вікінг» у районі Сміли та корпусна група «А» у складі бойових груп 161, 293-ї та 355-ї дивізій у районі Рівне.

Головна смуга оборони противника складалася із системи опорних пунктів із розвиненою системою траншей. Друга смуга проходила за 6–8 км від переднього краю. Ворог широко використовував дротяні загородження - спіраль Бруно, "рогатки", "їжаки", а також мінні загородження, особливо для прикриття підступів до переднього краю та проміжків між опорними пунктами. Кіровоград був сильно укріплений: кам'яні будівлі пристосовані до оборони, підступи до міста прикривалися системою мінних загороджень, були міновані й важливі споруди всередині міста (мости, великі будинки, аеродром).

Район бойових дій був переважно відкриту місцевість, бідну лісами, але сильно порізану балками і ярами. На початку січня сніговий покрив у цьому районі не перевищував 20 см, що дозволяло військам маневрувати поза дорогами. Суха погода та невеликі морози також сприяли настанню. Щоправда, хмарність та тумани обмежували дії авіації та артилерії.

Вранці 5 січня, в день початку операції, через низьку хмарність і туман авіація піднятися в повітря не могла. Але покращення погоди не передбачалося, і артилерійська підготовка розпочалася у призначений час. Незважаючи на погану видимість, артилерія точно вела вогонь по заздалегідь розвіданим цілям і зуміла придушити більшу частину вогневих точок ворога на передньому краї та найближчій глибині. О 9 годині 5 січня почалася атака. Найбільшого успіху досягли 53-та і 5-та гвардійська армії, що наступали з району на південний захід від Знам'янки. Наприкінці дня вони просунулися від 4 до 24 км. Ще першій половині дня противник зробив кілька контратак на флангах прориву цих армій, але наші війська успішно відбили їх. Для нарощування сили удару та розвитку успіху командувач фронтом перегрупував на цей напрямок 8-й механізований корпус зі складу 5-ї гвардійської танкової армії.

Командувач фронтом Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв пише про цей момент: «У умовах я вирішив використати успіх військ 5-ї гвардійської армії і 7-го механізованого корпусу, для того, щоб обійти Кіровоград з північного заходу. О 21 годині 5 січня військам було віддано бойове розпорядження. У ньому говорилося: „Командувачу 5-ї гвардійської танкової армії до 8.00 6.01.44 р. 8 мк зосередити в районі Казарна і передати в підпорядкування командувача 5-ї гвардійської армії, а командарму 5-ї гвардійської армії - розвинути енергійно 8-м механізованими корпусами в обхід Кіровограда з північного заходу та заходу в загальному напрямку на Грузне, роз'їзд Лелеківка з метою перерізати шляхи, що ведуть з Кіровограда на захід та північний захід, та у взаємодії з військами 5-ї гвардійської танкової армії оволодіти Кіровоградом "".

Дещо повільніше розвивався наступ 7-ї гвардійської армії, що завдавала удару на південний схід від Кіровограда. Їй довелося вести напружену боротьбу з сильним угрупуванням німецьких військ у складі трьох піхотних і двох танкових дивізій, зосередженої на північ від Новгородки. Протягом першого дня війська армії просунулися на 4–5 км. Для завершення прориву ворожої оборони командування фронту ввело тут у бій 5-ю гвардійську танкову армію (18-й та 29-й танкові корпуси).

У наступні дні настання радянських військ, незважаючи на запеклі контратаки противника, розвивалося успішно. Вже в ніч проти 7 січня 29-й танковий корпус під командуванням генерал-майора танкових військ І. Ф. Кириченко вийшов до південної околиці Кіровограда; слідом за танкістами до міста увірвалися частини 297-ї стрілецької дивізії полковника А. І. Ковтун-Станкевича та 50-ї стрілецької дивізії генерал-майора М. Ф. Лебеденка.

До 9 години 7 січня 7-ї та 8-ї механізовані корпуси (командири корпусів генерал-майори танкових військ Ф. Г. Катков та А. М. Хасін), що настали північніше Кіровограда, обійшли місто з північного заходу і в районі роз'їзду Лелеківка перерізали шосе та залізницю Кіровоград - Ново-Українка. У цей час частини 18-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії (командир корпусу генерал-майор танкових військ У. І. Полозков), наступали на південь від Кіровограда, перерізали дорогу Кіровоград - Рівне .

Таким чином, угруповання противника, що діяло в районі Кіровограда, втратило основні шляхи відходу на захід. Ворог чинив запеклий опір. Він прагнув утримати Кіровоград та забезпечити собі відхід на захід. Весь день 7 січня і в ніч на 8 січня точилися важкі бої, в ході яких німці неодноразово переходили в контратаки великими силами піхоти та танків.

У боях за місто безпосередньо взяли участь місцеві жителі-підпільники; вони виконували відповідальні завдання нашого командування, виводили частини шляху відходу ворожих військ.

На ранок 8 січня опір ворога було зламано. Війська 5-ї та 7-ї гвардійських загальновійськових та 5-ї гвардійської танкової армій повністю звільнили Кіровоград. З'єднання та частини, що відзначилися у боях за визволення міста, отримали найменування «Кіровоградських» та були нагороджені орденами. На честь звільнення міста в Москві було дано салют із 224 гармат.

Звільнені від німців жителі Кіровограда розповіли радянським воїнам про страшні роки нацистського режиму: «У перші ж дні окупації Кіровограда німці розстріляли кілька тисяч мирних жителів міста. Гітлерівці збудували на базарній площі три шибениці, на яких вішали мирних радянських громадян. Пограбування, арешти та вбивства ні в чому не винних людей не припинялися ні на один день. Сьомого листопада 1943 року гестапівці влаштували облави у місті та здійснили численні арешти. Вони хапали хворих, старих, жінок та дітей і кидали їх у в'язницю. За два тижні гітлерівські кати розстріляли у дворі в'язниці понад дві тисячі людей. Нещодавно німці зігнали до Кіровограда тисячі жителів навколишніх сіл для відправлення їх на каторгу до Німеччини. Успішний наступ військ Червоної Армії, що оточили місто, зірвало підлі задуми німецьких окупантів. Червона Армія врятувала багатьох жителів Кіровограда та кілька тисяч колгоспників від фашистського рабства».

Після звільнення Кіровограда з'єднання 2-го Українського фронту протягом наступних двох днів вели важкі бої з чотирма дивізіями супротивника, затиснутими на північний захід від Кіровограда. Це угруповання зазнало сильних ударів авіації 5-ї повітряної армії, особливо штурмовиків 266-ї та 292-ї штурмових авіаційних дивізій, якими командували полковник Ф. Г. Родякін і генерал-майор авіації Ф. А. Агальцов.

Відважно діяли льотчики 820-го штурмового авіаційного полку, ескадрильї під командуванням старшого лейтенанта Г. П. Александрова (637 штурмовий авіаполк) і капітана Г. Т. Краса (667 штурмовий авіаполк). Оцінюючи дії нашої штурмової авіації, начальник штабу 5-ї гвардійської армії генерал-майор М. І. Лямін доносив, що в районі Лелеківки 10 січня 1944 виявлено 400 розбитих автомашин супротивника, 52 танки і 50 самохідних гармат.

Завдавши важкої поразки ворожим дивізіям на північний захід від Кіровограда, наші війська просунулися на 15–20 км на захід від міста.

Армії правого крила фронту (52 і 4 гвардійська) 5 січня також перейшли в наступ і до 10 січня просунулися вперед до 40 км. На межі Сміла, Каніж противник надав їм завзятий опір і зупинив подальше просування. На цей напрямок вороже командування перекинуло три танкові дивізії, які здійснили кілька сильних контратак.

Відбиваючи контратаки ворога, радянські воїни показали зразки стійкості, мужності та героїзму. 10 січня 1944 гарматний розрахунок 7-го гвардійського повітряно-десантного артилерійського полку (4-а гвардійська армія) під командуванням гвардії старшини І. Г. Шабанова знищив 10 ворожих танків. У ході запеклого бою весь розрахунок було виведено з ладу. Залишившись один, Шабанов продовжував вести вогонь, вражаючи танки супротивника. До кінця виконавши свій військовий обов'язок, герой-артилерист упав смертю хоробрих. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року гвардії старшині І. Г. Шабанову посмертно надано високе звання Героя Радянського Союзу.

Прагнучи виконати завдання, поставлене Ставкою Верховного Головнокомандування, - з'єднатися в районі Христинівки з військами 1-го Українського фронту і цим оточити угруповання ворога в районі Канів, Сміла, - командування 2-го Українського фронту перегрупувало в смугу 53-ї армії 5-ю. гвардійську танкову армію і ввело її у бій. Однак ослаблена у попередніх боях армія не змогла розвинути успіху.

У середині січня настання військ фронту припинилося. Вони стали закріплюватися на рубежі на схід від Сміла, Баландіно, Федорівка, Новогородка.

У результаті Кіровоградської операції війська 2-го Українського фронту завдали ворогові сильний удар, відкинувши його від Дніпра ще на 40-50 км. У ході напружених боїв противник зазнав великих втрат. П'ять його дивізій втратили від 50 до 75% особового складу та велику кількість озброєння. Найважливішим результатом операції стало звільнення Кіровограда - сильного опорного пункту та важливого вузла доріг, що порушило стійкість оборони 8-ї німецької армії. Вклинення радянських військ в оборону противника на кіровоградському напрямку поставило під загрозу фланги як корсунь-шевченківського, так і криворізького угруповань ворога.

Операція повчальна умілим використанням та широким маневром бронетанкових військ. При цьому вельми показовим є своєчасне рішення командувача фронтом перегрупувати один корпус 5-ї гвардійської танкової армії в смугу наступу 53-ї та 5-ї гвардійської армій. Успішний розвиток наступу на цьому напрямі та вихід наших рухомих військ у район на північний захід від Кіровограда (роз'їзд Лелеківка) справили великий вплив на розвиток операції та великою мірою сприяли звільненню Кіровограда.

У успішному вирішенні завдання розгрому кіровоградського угруповання противника безпосередню допомогу нашим наземним військам надала авіація, особливо штурмова. У надзвичайно складних метеорологічних умовах радянські льотчики виявляли високу майстерність та мужність, завдаючи ударів по вогневих точках, бойовій техніці та живій силі супротивника. За операцію авіація 5-ї повітряної армії здійснила 2485 літако-вильотів, з них майже половина (1112 літако-вильотів) припадає на частку штурмовиків.

ЦАМО РФ, ф. 48-А, оп. 1139, д. 6, лл. 9–10.

Умовне прізвище І. В. Сталіна.

Корпус у цей час перебував у дорозі з 4-го Українського фронту.

ЦАМО РФ, ф. 132-А, оп. 2642, д. 34, арк. 313.

Саме там, ф. 240, оп. 14668, д. 2, л. 211–217.

Начальником штабу 8-ї армії був генерал Ганс Шпейдель, кар'єра якого була пов'язана з убивством французького прем'єр-міністра Барту, який згодом був одним із керівників НАТО.

57, 72, 76, 106, 167, 282, 320, 376, 384, 389-а піхотні дивізії, 2-а авіапольова дивізія, кавалерійська дивізія СС, корпусна група «А» (бойові групи 161, 59 дивізій), 3, 11, 13,14 танкові дивізії, танкова дивізія СС «Вікінг», 10-а панцергренадерська, дивізія «Велика Німеччина», штурмова бригада СС «Валонія», 8-й танковий батальйон, 203, 26 279, 286-й дивізіони штурмових знарядь, 911-й дивізіон важких штурмових знарядь.

ЦАМО РФ, ф. 240, оп. 16362, д. 22, арк. 122.

Військово-історичний журнал, 1989, 5, с. 69.

ЦАМО РФ, ф. 240, оп. 16362, д. 22, л. 123-124.

Повідомлення Радянського інформбюро, т. 6, с. 21.

105, 106, 167, 282-а піхотні дивізії. Звітна карта генерального штабу сухопутних військ фашистської Німеччини за 9 січня 1944 року

ЦАМО РФ, ф. 327, оп. 142197, д. 15, л. 29–36.

10-а панцергренадерська, 106, 167, 282 та 376-а піхотні дивізії (див. Збірник зі складу та угруповання військ фашистської Німеччини, вип. 4, с. 14–16).

ЦАМО РФ, ф. 327, оп. 142197, д. 15, арк. 3.

Карта Кіровоградської операції. Натисніть для збільшення

5 січня 1944 року розпочалася операція 2-го Українського фронту з метою розгрому кіровоградського угруповання противника та виходу на Південний Буг.

Після того, як 2-й Український фронт під командуванням Конєвапід час Битви за Дніпро розширив плацдарм, захоплений правому березі Дніпра на ділянці від Кременчука до Дніпропетровська. Відкинувши противника на 30-100 км від річки та звільнивши Черкаси, Знам'янку та Олександрію війська до 20 грудня вийшли на підступи до Кіровограда та Кривого Рогу.

29 грудня 1943 року Ставка ВГК поставила чергові завдання на наступ військам 2-го Українського фронту не пізніше 5 січня 1944 р. відновити наступ, завдаючи головного удару на Кіровоград силами не менш як чотирьох армій, з яких одна танкова армія. Найближчим завданням фронту було розбити кіровоградське угруповання противника та зайняти Кіровоград, охоплюючи його з півночі та півдня.

До початку січня 1944 р. до складу 2-го Українського фронту входили 4, 5 та 7-а гвардійські, 37, 52, 53 та 57-а армії, 5-а гвардійська танкова, 5-а повітряна армії, 5-й гвардійський кавалерійський, 20-й танковий, 1, 7 та 8-й механізовані корпуси. Загалом фронт мав 59 стрілецьких, 3 кавалерійські дивізії, 3 танкові та 4 механізовані корпуси. Перед Кіровоградською операцією 7-й механізований корпус був переданий у підпорядкування командувача 5-ї гвардійської армії, а 8-й механізований корпус включений до складу 5-ї гвардійської танкової армії. До 1 січня фронт налічував 550 тис. осіб, 265 танків, 127 самохідно-артилерійських установок, 7136 гармат та мінометів, 777 зенітних гармат, 500 бойових літаків.
На початок настання у смузі 2-го Українського фронту
на 260-кілометровій ділянці від Канева до Баштини, оборонялася 8-ма німецька армія генерала від інфантерії Отто Велера, яка мала до 5 січня 22 дивізії (з них п'ять танкових і дві моторизовані), моторизовану бригаду, окремий танковий батальйон, 4 дивізій. дивізіон важких штурмових знарядь Фердинанд – понад 420 тис. чоловік, 520 танків та штурмових гармат, 5100 гармат та мінометів, близько 500 бойових літаків.
Головна смуга оборони противника складалася із системи опорних пунктів із розвиненою системою траншей. Друга смуга проходила за 6–8 км від переднього краю. Ворог широко використовував дротяні загородження - спіраль Бруно, "рогатки", "їжаки", а також мінні загородження, особливо для прикриття підступів до переднього краю та проміжків між опорними пунктами. Кіровоград був сильно укріплений: кам'яні будівлі пристосовані до оборони, підступи до міста прикривалися системою мінних загороджень, були міновані й важливі споруди всередині міста.

У ніч на 5 січня через низьку хмарність і туман авіація піднятися в повітря не могла. Але покращення погоди не передбачалося, і артилерійська підготовка розпочалася у призначений час. Незважаючи на погану видимість, артилерія точно вела вогонь по заздалегідь розвіданим цілям і зуміла придушити більшу частину вогневих точок ворога на передньому краї та найближчій глибині.
О 9 годині 5 січня розпочалася атака. Найбільшого успіху досягли 53-та і 5-та гвардійська армії, що наступали з району на південний захід від Знам'янки.

Наприкінці дня вони просунулися від 4 до 24 км. Ще першій половині дня противник зробив кілька контратак на флангах прориву цих армій, але наші війська успішно відбили їх. Для нарощування сили удару та розвитку успіху командувач фронтом перегрупував на цей напрямок 8-й механізований корпус зі складу 5-ї гвардійської танкової армії.

Дещо повільніше розвивався наступ 7-ї гвардійської армії, що завдавала удару на південний схід від Кіровограда. Їй довелося вести напружену боротьбу з сильним угрупуванням німецько-фашистських військ у складі трьох піхотних і двох танкових дивізій, зосередженої на північ від Новгородки. Протягом першого дня війська армії просунулися на 4–5 км. Для завершення прориву ворожої оборони командування фронту ввело тут у бій 5-ю гвардійську танкову армію (18-й та 29-й танкові корпуси).

Підбитий німецький танк на вулиці Карла Маркса у Кіровограді.
У наступні дні настання радянських військ, незважаючи на запеклі контратаки противника, розвивалося успішно. Вже в ніч проти 7 січня 29-й танковий корпус під командуванням генерал-майора танкових військ І. Ф. Кириченко вийшов до південної околиці Кіровограда; слідом за танкістами до міста увірвалися частини 297-ї стрілецької дивізії полковника А. І. Ковтун-Станкевича та 50-ї стрілецької дивізії генерал-майора М. Ф. Лебеденка.
До 9 години 7 січня 7-ї та 8-ї механізовані корпуси (командири корпусів генерал-майори танкових військ Ф. Г. Катков та А. М. Хасін), що настали північніше Кіровограда, обійшли місто з північного заходу і в районі роз'їзду Лелеківка перерізали шосе та залізницю Кіровоград – Ново-Українка. У цей час частини 18-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії (командир корпусу генерал-майор танкових військ У. І. Полозков), наступали на південь від Кіровограда, перерізали дорогу Кіровоград – Рівне.
Таким чином, угруповання противника, що діяло в районі Кіровограда, втратило основні шляхи відходу на захід. Ворог чинив запеклий опір. Він прагнув утримати Кіровоград та забезпечити собі відхід на захід. Весь день 7 січня та в ніч на 8 січня йшли важкі бої, в ході яких гітлерівці неодноразово переходили у контратаки великими силами піхоти та танків.


Визволення Кіровограда

На ранок 8 січня опір ворога було зламано. Війська 5-ї та 7-ї гвардійських загальновійськових та 5-ї гвардійської танкової армій повністю звільнили Кіровоград. На честь цієї події в Москві було дано салют із 224 гармат.
Після звільнення Кіровограда 2-й Український фронт, долаючи зростаючий опір противника, якийсь час ще продовжував наступ. При цьому війська головного угруповання фронту просунулися на захід та південний захід ще на 15-20 км. На допоміжному напрямку, 4-а гвардійська та 52-а армії, що подолали до 10 січня до 40 км, були зупинені сильними контратаками супротивника, який перекинув проти них додаткові сили (до трьох танкових дивізій).

Сапери та кінологи шукають міни, залишені німцями.

До середини січня радянські війська, безперервно наступали вже протягом двох з половиною місяців, були сильно виснажені в боях і потребували відпочинку. Враховуючи цю обставину, 16 січня командувач фронту наказав про перехід до оборони. Таким чином, було завершено. Війська фронту подолали 40-50 км і закріпилися на рубежі на схід від Сміла - на захід від Кіровограда - на північ від Новгородка.



Жителі Кіровограда зустрічають воїнів-визволителів.